|
Той факт, що виконавицю головної ролі Салму Хаєк номіновано на "Оскар" за кращу жіночу роль, ще раз доводить доступність фільму для сприйняття широкими глядацькими масами. Але ж чи отримає Салма цю нагороду?
Як на мене, то я б вручила їй омріяну статуетку прямо зараз, навіть не дивлячись на Джуліану Мур у "Далеко від раю", Ніколь Кідман у "Годинах" та Рене Зельвегер у "Чикаго" (хоча, звичайно, варто було б подивитись). Але відчуває моє серце, що кіноакадемія може мати свою особисту думку, яка від моєї відрізняється.
Чому? А чому минулого року "Амелі" з п'яти номінацій не отримала жодної?
Крім того, останнім часом "Оскара" дають з урахуванням таких факторів як політкоректність та вислуга років. З точки зору першого фактору мексиканка арабського походження, мабуть таки, має шанс. Але, здається, квоти на темношкіру політкоректність були вичерпані у 2002, коли по "Оскару" отримали афроамериканці Холлі Бері та Дензел Вашингтон. Що ж стосується вислуги років, то хоч Салма і працює як навіжена, граючі іноді по чотири-п'ять фільмів на рік, та як бути з Рене Зельвегер, яка стоїть у черзі за "Оскаром" з минулого року, або з Джуліаною Мур, яка хоч і підстрахувалася номінацією за другопланову жіночу роль, та там її напевно обійде "ветеранша" Меріл Стріп, що не потрапила в номінацію за головну, не кажучи вже про фаворитку цьогорічного "Золотого Глобусу" Ніколь Кідман.
Але, як би там не склалося, безумовно, "Фріда" стане справжнім проривом Салми Хаєк до класики та заслуженої глядацької поваги. Здається, що до екранного з'єднання Салми зі своєю героїнею Фрідою Кало доклали руку вищі сили. А інакше чим можна пояснити таку разючу портретну схожість Салми з "оригіналом", який дивиться на нас з численних світлин найвідомішої мексиканської художниці. Але, звичайно, однакових рис обличчя недостатньо для відтворення такого складного та сильного характеру. І тут доля доводить, що спрацювала не на марно, бо Салма, здається, має в собі і ту потужну внутрішню волю, яку випромінювала за життя її героїня і яку Салма спромоглася випромінювати з екрану на протязі всього фільму.
На відміну від багатьох сучасних американських фільмів, "Фріда" викликає почуття, і почуття досить сильні і чисті. Заслуговує на повагу те, що маючи у самому матеріалі арсенал мелодраматичних ходів достатній для того, щоб повністю втопити глядача в сльозах, автори свідомо не роблять цього. Так дійсно, Фріда у дитинстві хворіла на поліомієліт, потім все її тіло було понівечено у жахливій аварії: поламаний хребет, вщент роздроблена нога і все життя постійний біль, який треба вгамовувати наркотиками. Потім зраджував чоловік, якого вона кохала, потім незаслужена в'язниця, потім ампутація ноги. Але Фріда не плаче, не плаче і глядач. Фізичний біль вона переносить посміхаючись, а душевний - зціпивши зуби. Фільм дає відчуття сили, впевненості та людської гідності, а ще світла, краси та жаги насиченого життя. Така була Фріда, і такою стала Салма.
Але крім цих двох видатних жінок у фільмі присутня ще одна - це режисер Джулі Теймор. Саме завдяки її плідним зусиллям знайшла кінематографічне вираження біографія Фріди Кало, написана Хейденом Херерою. До цього часу в Америці Джулі знали як поставновницю бродвейських шоу, серед яких сценічна версія мультфільму "Король-лев", та режисера масштабної екранізації шекспірівської трагедії про Тітуса Андронія. Ці роботи відрізнялися дотриманням історичних деталей у подіях, діалогах, одязі та психологічними вижимками з поведінки героїв.
У "Фріді" режисер не зрадила себе і дуже тонко продемонструвала мотивацію та можливості жіночності через відносини Фріди з її чоловіком, відомим художником свого часу Дієго Рів'єрою (Альфред Моліна). У фільмі Фріда - жінка на сто відсотків, вона гарна та сексуальна, вона хоче і може бути ніжною та вірною дружиною, слабкою жінкою, за яку має вступатися чоловік. Але, якщо чоловік не стає сильнішим, то сильнішою стає вона. Дієго, як і багато інших чоловіків, має патологічну схильність до жіночої статі. Фріда впевнена в собі і вважає себе здатною примусити чоловіка відмовитись від непереборного потягу до інших жінок. Але, коли виявляється, що відмовитись він не може навіть заради Фріди, Фріда зважується на несподіваний крок - вона стає суперником свого чоловіка у відносинах з жінками і буквально відбиває у нього подруг. Вона доводить, що може бути кращою за чоловіка навіть у такій інтимній справі як зваблення жінки, не кажучі вже про надзвичайний художницький талант. Не впадати у розпач, знаходити несподіваний вихід із сумних обставин, не розкисати і не втрачати гідність - це кредо Фріди і це те, що так довго тримає волелюбного Дієго поруч з нею. Та, коли Дієго зраджує Фріду з її рідною сестрою Кристиною, Фріда наважується покласти край відносинам з коханим чоловіком. Тут її розкутість та нетрадиційне відношення до шлюбу поступається місцем власній гідності - вона страждає на самоті, не приймаючи ні копійки від чоловіка, що був не вартий її. Тим часом чоловік сам звертається до неї по допомогу, прохаючи дати притулок його товаришу по партії, екс-голові військового комітету Радянської Росії Льву Троцькому, який переховується в Мексиці від переслідувань Сталіна. Фріда приймає в домі свого батька Троцького (Джефрі Раш) та його дружину і 60-річний ідеолог комунізму у вигнанні закохується у мексиканську красуню як хлопчисько. А знехтуваному Дієго залишається тільки приречено малювати портрети скучної та старої дружини Троцького Наталі і, кусаючи лікті, споглядати за пристрасними переморгуваннями Фріди з Троцьким.
Хочеться відмітити, що всі персонажі фільму, і головні і другорядні, виглядають напрочуд живими та чіткими. З'являючись навіть у епізоді, актори примудряються продемонструвати характерні риси своїх героїв. У цьому сенсі привертає увагу італійська акторка Валерія Голіно, виконавиця ролі Гваделупи Марін - другої дружини Дієго Рів'єри, яку він кинув заради Фріди. В.Голіно широко відома за фільмами "Людина дощу", "Залишаючи Лас-Вегас", "Чотири кімнати" та двом серіям "Гарячих голів". Героїня Голіно вибухова і водночас добра і мудра. Вона кидається з кулаками на Фріду як на розлучницю, але на другий день готова подружитися з нею і навчити готувати улюблені страви Дієго.
На окремий захват заслуговують саундтрек та візуальний ряд фільму. Насичене колористичне вирішення, сповнене деталей, максимально наближених до реальності, підсилюється хвилюючими ритмами латино-американської музики у виконанні "мар'ячі". Особливою енергетикою вирізняється сцена, де Фріда танцює аргентинське танго з Тіною Модотті (Ешлі Джадд) - знаменитим італійським фотографом. Враження від краси та пластики обох жінок і еротичного виклику у їх поглядах та рухах можна порівняти з прийняттям сильнодіючої речовини.
Мабуть через те, що режисер картини раніше плідно працювала у театрі, так звані спецефекти у "Фріді" мають скоріше мистецьке вирішення, ніж технічне. Спецефекти створено на базі картин та фантазій Фріди Кало. На протязі всього фільму чудернацькі, єдині в своєму роді, роботи Кало оживають, трансформуючись у дійсність, і, навпаки, реальні сльози та посмішки Фріди застигають навічно на полотнах.
У сенсі психологічних ефектів сильною є сцена аварії, яка примусила страждати Фріду від болю решту життя. В фільмі майстерно показано, як в момент невідворотного "наїжджання" стіни будинку на Фріду час ніби призупиняється, людський мозок ніби опирається неминучій біді і страх розтягує долі секунди в хвилини. І тут не можна не згадати відмінну операторську роботу та бездоганний монтаж.
На останок хочу додати, що зараз Салма Хаєк відправилася на Берлінський кінофестиваль, де має отримати почесну нагороду фестивалю.
На останок хочу подякувати всім кінотеатрам, що демонструють зараз "Фріду". А, зокрема, кінотеатру Київ, де дивилася її я. Було чудово.
Оценка фильма Фрида:0
|
